Бігати і писати

Є категорії віршів, що складаються під час бігу. 

Усе відбувається, до прикладу, ось так. Ти переставляєш спочатку праву ногу, потім ліву. Стараєшся ставати на середину стопи. Робиш короткі, а також глибокі вдихи і видихи. Відчуваєш, як пульс підіймається, а серце перекачує літри крові. Головний ж винуватець, мозок, окрім того, що керує всім цим парадом в твоєму тілі, заморочується тонкою лірикою. Ну що ж, залишається любити і приймати його таким. І встигати записувати віршики одразу ж після пробіжки.

Прокидаюся вранці лінива, сонна й передчасно втомлена,

Стук дощу по вікні, агресивно настроєний, не заспокоює, не заспокоює.

Зачиняю вікно, вітаюся з Ним, вже у кросах підбираю пасма волосся гумкою,

Час біжить разом зі мною, тільки я — холодною мокрою вулицею.

Крок за кроком. По калюжах розходяться концентричні кола (ритм яких я порушую),

Дощ жахливо шумить, він ж агресивно настроєний, тож не заспокоює, не заспокоює.

Оминаю гілки аличі, каштану, людей із чорними, сірими, тільки не кольоровими парасолями,

Краплі б’ють по лиці, а я ледь стримую приступи сміху й щасливості, що народжуються.

(Тільки щоб не думати категоріями смутку, не жити болями)

Залатати діру, згодувати еґо внутрішні інспірації й суперважливості,

Відчувати тривогу, потім щастя, потім ще щось незрозуміле.

Переконувати себе, що ситуації, люди, події, можливості — усе змінюється (усі ж змінюються!)

У цей дощ, агресивно настроєний, що не заспокоює (не заспокоює!), залишити собі для щастя місце — справедливо.

Бігайте і залишайте собі місце для щастя. Неважливо, дощить, морозить, сніжить чи припікає надворі. Або всередині.